Історичне скло

Скляний посуд та прикраси виготовлялися ще в Єгипті та Месопотамії близько 3000-2500 рр. до н.е., тому людство виробляє скло більше ніж 5000 років. Скло було привезено з Єгипту на територію Риму, а також до Греції та Візантії. Після цього на північне узбережжя Чорного моря близько III-IV ст., а потім в Київську Русь. В Україні є близько 90 населених пунктів під назвою Гута або подібні назви, що походять від слова "Гута". Існує ще багато відповідних назв: Гутище, Гутисько - давнє місце виробництва скла. Українські скляні вироби виготовляли "скляниці" (так називали колись усі вироби зі скла) не лише для українського ринку, а й також експортували до Польщі, Литви, Німеччини та інших країн. Скляний посуд та намисто, виготовлені в I-II ст. до н.е в римських колоніях на півдні сучасної України (тут було перше виробництво скла на території України). Процес плавлення скла на той час був досить примітивним, і досягти прозорості було досить складно. Для цього потрібно було видувати скло якомога тонше. Давні склодуви були надзвичайно кваліфікованими, і посуд в музеї - прекрасна демонстрація цього. Їх вага менше 100 грам. Сьогодні важко знайти склодува, здатного виконувати так високоякісно та філігранно.

  • Скляне намисто,

    близько I ст. н.е.
  • Римська пляшка,

    близько I ст. н.е.
  • Скляний посуд,

    близько XII-XII ст.
  • Келих,

    XVI ст.

Київ був головним центром виробництва скла у Київській Русі на початку XII ст. Виробництво скла переходить від потреб церкви та княжих дворів до потреб простих людей. Стародавні склярі засвоїли майже всі досягнення цивілізації в цій галузі. Продукція київських цехів продавалася на великих територіях від Рейну до Уралу. Київ і надалі залишався головним центром виробництва скла протягом наступних століть, проте виробництво скла розвивалося також у Звенигороді, Галичині, Чернігові та інших містах. В експозиції представлено скляне намисто та посуд XI-XII ст., а також фрагменти браслетів, знайдені під час розкопок у Звенигороді та Галичі. Скляне намисто, відоме з давніх часів, було поширене в Київській Русі починаючи з X ст. Кольори, форми та способи оздоблення значно розвинулися з того часу. Це сталося завдяки способу скручування гарячого скла на металевому дроті.

  • Скляний посуд,

    XVIII-XIX ст.
  • Чашка,

    поч. XVII ст.
  • Келихи,

    XVIII ст.
  • Віват келих,

    XVII ст.

Виробництво скла в Україні до середини ХІХ століття зосереджувалось переважно в невеликих цехах, що належали окремим родинам склодувів. Більші за площею скломайстерні належали поміщикам, козакам та монастирям. Розкопки цеху поблизу Унівського монастиря (Львівська область) змінили світогляд про українського склодува цього періоду. У цій майстерні виготовляли посуд та скляні вікна - стандартний асортимент кожного невеликого склозаводу того часу. Різниця тут полягає лише в кількості прийомів, які там використовувались - розтоплювали кілька кольорів скла: кобальтовий, синій, білий, зелений, коричневий і фіолетовий. Зокрема, біле скло розплавляли для імітації порцеляни, яка була завезена в Європу з далекого Китаю і на той час була дуже дорогою. Біле скло декору прикрашали стійкими живописними емалями.

Попит на скляні вироби зріс наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Скло використовувалося в оптиці, фармації, пляшки як тара з'являлися у повсякденному житті тощо. Одночасно з цим зростало виробництво віконного скла як окремої промислової галузі. З'явились печі з високими димоходами, британці почали виготовляти свинцевий кристал - м'який, придатний для шліфування та полірування скляного типу. Склодувна промисловість у Галичині почала конкурувати з такими високорозвиненими фабриками Австро-Угорщини, як Богемія, Сілезія, які мали дуже міцні традиції шліфування, гравірування та фарбування на склі, виготовлення дзеркал, деталей люстр та канделябрів, ювелірних виробів зі скла. Під час наполеонівських війн ці регіони вступили в період тривалої кризи, яка спричинила міграцію майстрів скляного виробництва в інші регіони Європи, включаючи Галичину. У 1780 році на відстані 3 км від новозбудованої дороги на Закарпаття, в лісі біля міста Сколе княгиня Ізабелла Любомирська побудувала завод високоякісного шліфованого скла. У середині XIX ст. ера "цехів в лісі" закінчилася по всій Європі. Нові підприємства, створені в промислових центрах, вимагали більше робочої сили, залізничного сполучення, послуг з доставки матеріалів та відвантаження продукції. На території сучасної України цей процес розпочинається в 70-х роках XIX ст. Але останні лісові цехи ще існували на Волині і Галичині до Першої світової війни, випускаючи обмежений асортимент простого скла.

  • Чашки,

    XVII ст.
  • Графин,

    сер. XIX ст.
  • Склянка, Коростівська гута,

    поч. XIX ст.
  • Келих, Коростівська гута,

    поч. XIX ст.

Новий етап у розвитку художнього скла та ужиткового мистецтва починається з кінця 50-х років. В радянський період на головних склозаводах працювали дизайнери, що сприяли докорінному розширенню виробничої лінії, покращенню художньо-технічної якості всього виробництва скла за порівняно короткий період. Також відкрився шлях до всесоюзних та міжнародних виставок та ярмарків, які забезпечили справжній розвиток українського художнього скла у 1960-1970-х роках. Традиція "старовинних скломайстерень" еволюціонувала у двох напрямках, тісно пов'язаних між собою: "народна пластика" та "мистецтво і бароко". У 80-х роках у СРСР існувало кілька десятків фабрик художнього скла. Найвідомішими серед них були Київська фабрика скляного мистецтва, Львівське виробниче об'єднання "Веселка", Львівська кераміко-скульптурна фабрика, завод в Романові, Бережанах, Донецьку. Показовою була продукція асоціації "Веселка", Стрийського склозаводу, Львівської фабрики експериментальної кераміки та скульптури, так званої Львівської скляної фабрики №1.

Back to Top